Бурение скважин в Киеве и Киевской области      
Тел.: 093 597 31 10
От 140 грн/м. !

Гідрогеологічні райони2

3. 2. Дніпровсько-Донецький артезіанський басейн.

 

Дніпровсько-Донецький артезіанський басейн (ДДАБ) є одним з найбільших у платформенній частині України (входить до складу мегарегіону Східно-Європейської платформи) і в геоструктурному відношенні пов’язаний з однойменною тектонічною западиною. Западина, основою якої є центральний грабен, відділена від схилів кристалічних масивів системами крайових розломів, амплітуда крайових диз’юнктивних порушень вздовж яких досягає 500-1000 м в районі Брагінсько-Чернігівського виступу, збільшуючись в південно-східному напрямку. Поверхня фундаменту починає різко занурюватись на південний схід приблизно на меридіані м.Полтави, де його заглиблення досягає 11-12 тис. м (за даними геофізичних досліджень). Далі в цьому напрямку глибина западини досягає 19 тис. м [52]. Западина виповнена потужною товщею палеозойських (девон, карбон, перм), мезозойських і кайнозойських утворень, з якими пов’язана система водоносних горизонтів і комплексів. Найбільше значення для водопостачання шляхом буріння свердловин мають добрі за якістю підземні води палеогенових, крейдових і юрських відкладів. Максимальної потужності палеогенові відклади набувають в центральній частині ДДАБ, – в районах соляних штоків, де мезозойські та палеозойські відклади в значній мірі розмиті.

Гідрогеологічні   райони.

Згідно сучасних поглядів на районування України Дніпровсько-Донецький АБ поділяється на три басейни другого порядку: Прип’ятський на північному заході, Дніпровський на північному сході і заході, та Донецько-Донський на сході.

Орогідрографічна особливість Дніпровського артезіанського басейну, води якого активно використовууються для буріння свердловин, полягає в загальному нахилі поверхні рельєфу в південно-західному напрямку від центральних частин Середньоруського підняття до русла р. Дніпро, з яким співпадає і нахил п'єзометричних поверхонь більшості водоносних горизонтів [110]. Дніпро є основною дреною басейну. На значній частині басейну він тече субпаралельно до його найбільш витягнутої осі. Усі основні ліві притоки р. Дніпро беруть початок на схилах Середньоруського підняття і перетинають цілком або частково північно-східний борт, центральний грабен і південно-західний борт Дніпровсько-Донецької западини. Усі ці річки (Десна, Сейм, Сула, Псел, Ворскла) контролюють поверхні четвертинного, олігоценового, еоценового і сенон-туронського водоносних горизонтів, а також ділянки розвантаження сеноман-нижньокрейдового і частково юрського горизонтів. Потужність багатьох водоносних комплексів, які використовуюються для буріння свердловин,  і водотривів зменшується з південного сходу на північний захід і до бортів западини. У північно-західній частині басейну (район м. Києва) у дренуванні водоносних горизонтів осадочного чохла приймають участь праві притоки р. Дніпро – річки Ірпінь і Тетерів. Вододіл підземних вод сусідніх Московського і Дніпровського артезіанських басейнів може бути проведений в основному по поверхневому вододілу між басейнами річок Дніпро – Десна – Сейм і Волга – Ока. Південно-східна межа Дніпровського артезіанського басейну для буріння свердловин проводиться по вододілу рік Сів. Донець – Псел, Ворскла, Дніпро, який фіксується по п’єзометричних поверхнях водоносних горизонтів, приурочених до четвертинних, олігоценових, еоценових, верхньокрейдяних і, частково, нижньокрейдових і юрських відкладів.

З Українським гідрогеологічним масивом тріщинних вод границя ДДАБ проводиться по контуру поширення крейдових або юрських відкладів, залежно від того, які з них першими прилягають до кристалічних порід щита (рис. 3.2) [8]. Далі на південь границя проводиться по долинах річок або береговій лінії дніпровських водосховищ, які є областями розвантаження підземних вод – по річці Тясмин до її гирла і далі – вздовж правого берега Кременчуцького водосховища до греблі Кременчуцької ГЕС. Від греблі границя йде по контакту порід докембрію і палеогену до її перетину з лівим берегом Дніпродзержинського водосховища, і далі – до старого гирла р. Оріль, що біля с. Шульгівка. Звідси починається границя, що розділяє ДДАБ і Донецьку гідрогеологічну складчасту область. Вона йде по долині р. Оріль до с.Залінійне, далі – по контуру поширення водоносного горизонту апт-альбських відкладів нижньої крейди і сеноманських – верхньої, а від с.Протопопівка (Харківська область) – по границі турон-маастрихтських відкладів верхньої крейди, що тягнеться практично вздовж р.Сіверський Донець до м. Кіровськ (Луганська обл.) і далі на південний схід – на с.м.т. Зимогір’я – Лутугіне – м.Краснодон до кордону з Росією.

На північ від м.Кремінна (Луганська обл.) вздовж річки Красна (по контуру поширення водоносного горизонту байоських відкладів середньої юри до Північнодонецького насуву) проведена границя між Дніпровським і Донецько-Донським басейнами. Останній розташований на східній окраїні Дніпровсько-Донецького авлакогену. Тут породи крейдової системи залягають на кам’яновугільних або тріасових відкладах (на відміну від Дніпровського басейну, де у геологічному розрізі, починаючи з девону, наявні породи практично усіх стратиграфічних підрозділів). Крім того, ця територія відрізняється й умовами формування підземних вод для буріння свердловин, у зв’язку з чим тут виділено Приайдарський район (за назвою річки Айдар), який повністю охоплює площу басейну [86а]. У структурному відношенні Донецько-Донський басейн – це великий, складно побудований синклінорій, що розташований між Воронезькою антеклізою, Дніпровським басейном і Донецькою складчастою спорудою. В розрізі осадочного чохла Донецько-Донського водонапірного басейну виділяється ряд водоносних та слабопроникних комплексів; відсутня соляно-купольна тектоніка. Регіональний підземний стік направлений на схід. Найважливіше значення в формуванні ресурсів підземних вод басейну для буріння свердловин мають пластові колектори, приурочені до кам’яновугільних, крейдових, в меншій мірі тріасових відкладів, які відрізняються найбільшою потужністю і поширенням. Системи карстових колекторів формують локальні басейни тріщинно-карстових вод [13].

Гідродинамічна межа між Прип’ятським і Дніпровським басейнами в першому наближенні може бути проведена по межиріччю Тетерів – Уж до гирла р. Прип’ять і далі на північ по р. Дніпро [108]. Потім орографічна межа Дніпровського річкового басейну йде на територію північної Білорусі – на схили Білоруської антеклізи і головного девонського поля. Південно-західна межа є структурно-геологічною. Основні водоносні горизонти Прип’ятського басейну, які використовуються для буріння артезіанських свердловин,  приурочені до відкладів палеогену і карбону. У межах української частини басейну верхній регіональний водотрив відсутній; невитриману по площі товщу мергелів київської світи, що залягає на глибині 50-80 м, можна розглядати лише як місцевий водотрив. Границя Прип’ятського басейну з Волино-Подільським басейном та Українським масивом проходить по контуру поширення девонських і кам’яновугільних відкладів, що збігається з регіональним розломом, який простягається по південній границі Прип’ятського грабену.

Територія Дніпровського басейну розташована в межах трьох ландшафтно-кліматичних зон: змішаних лісів, лісостеповій і степовій. У геоструктурному та гідрогеологічному відношенні в Дніпровському басейні виділяються крила й центральна частина, які відповідають трьом районам третього порядку. За поширенням і використанням певних горизонтів за для буріння свердловин у районах третього порядку виділяються райони четвертого порядку. За таким самим принципом проведене районування і Донецько-Донського басейну другого порядку (Додатки до [17,56]).

 

Версия для печати
Все права защищены. Полное или частичное копирование материалов запрещено, при согласованном использовании материалов необходима ссылка на ресурс. 
ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS