Бурение скважин в Киеве и Киевской области      
Тел.: 093 597 31 10
От 140 грн/м. !

Хар-ка водоносних горизонтів

Характеристика  водоносних  горизонтів  і 
комплексів, які використовуюються для буріння свердловин.

 

У межах Українського масиву виділяються водоносні горизонти в четвертинних відкладах, пісках і вапняках неогену, піщаних різновидах палеогену, крейди, кристалічних породах докембрію та продуктах їх вивітрювання. Серед них першорядне значення для водопостачання мають тріщинні води найдавніших інтрузивних комплексів і тектонічних зон масиву. В осадових породах найбільш перспективними для водопостачання є водоносні горизонти бучацьких відкладів центральної та східної частин УМ, сарматських вапняків західних районів і флювіогляціальних відкладів північних районів масиву.

Водоносність четвертинних відкладів. За умовами залягання і ступенем водозбагаченості в товщі четвертинних відкладів УКМ виділяється декілька водоносних горизонтів, серед яких найбільше практичне значення для водопостачання мають горизонти алювіальних і флювіогляціальних відкладів.

Водоносний горизонт в сучасних (голоценових) алювіальних і алювіально-делювіальних відкладах заплав річок та днищ балок (а,adН) має потужність від перших метрів до 12-13 м, рідше – до 22 м (в північно-східній частині), а в центральній частині та на південно-західному схилі щита (район м.Первомайськ) – звичайно не перевищує 11 м. Водовміщуючі породи представлені різнозернистими пісками (в північній частині – переважно дрібно- і середньозернистими, нерідко глинистими), супісками, суглинками, мулами, іноді з уламками кристалічних порід. Горизонт нерідко залягає безпосередньо на обводнених тріщинуватих породах кристалічного фундаменту, рідше – на розмитій поверхні порід неогену або палеогену, іноді на первинних каолінах кір вивітрювання або на перевідкладених каолінах еоцену, а в місцях неглибокого врізу долин – на неоплейстоценових відкладах (переважно на східному схилі щита). Водоносний горизонт має вільну поверхню рівня, яка встановлюється на глибинах від 0,0 до 7,0 м. Коливання рівня ґрунтових вод тісно пов’язані з режимом водотоку. Живлення відбувається за рахунок фільтрації поверхневих вод; розвантаження – випаровуванням і в меженний період, крім того, – щляхом дренування в річки та водоносні горизонти, що лежать нижче. Водозбагаченість незначна або нерівномірна, дебіти джерел складають 0,1-0,24 дм3/с, колодязів – досягають 0,4-0,6 дм3/с; свердловин – від 0,1-0,3 до 4,0 дм3/с, а коефіцієнти фільтрації змінюються від 2,5 до 18 м/добу. Води горизонту прозорі, за хімічним складом відносяться до гідрокарбонатного, рідше гідрокарбонатно-сульфатного (центральна частина) та гідрокарбонатно-хлоридного (південна та південно-західна частини) класів з відносно строкатим катіонним складом, в якому здебільшого переважає кальцій. Мінералізація коливається в межах 0,3-0,9 г/дм3, рідко досягає 1,0-1,2 г/дм3, в окремих випадках – 2,0-4,0 г/дм3 (центральна частина щита, Криворіжжя), трапляється значний вміст нітратних та нітритних іонів. Водоносний горизонт використовується для локального водопостачання за допомогою шахтних колодязів.

Водоносний горизонт в алювіальних відкладах перших-четвертих надзаплавних терас середнього-верхнього неоплейстоцену (adPII-ІІI, a2PIІIvl, a1PIIIds) широко поширений в долинах багатьох річок і балок. У Вінницькій області водоносний горизонт об’єднує відклади першої-пятої надзаплавних терас. Водовмісні породи представлені пісками, часто перешарованими з глинами й суглинками. Глибина їх залягання змінюється від 0,5 до 40–50 м. Потужність водоносного алювію в долинах малих річок і балок звичайно не перевищує 2 – 3 м, рідко досягаючи 10 – 15 м [88]. У долині Дніпра, Півд. Бугу, Тетерева, Росі, Інгулу та інших великих річок вона збільшується в окремих випадках до 30 – 40 м. В залежності від морфології долин річок, глибина залягання дзеркала підземних вод здебільшого безнапірного водоносного горизонту змінюється від 0,5 до 3 - 17 м (на перших терасах переважно 0,5-4,0 м). Залягають алювіальні відклади на породах кори вивітрювання та кристалічного фундаменту, інколи на осадових утвореннях неогену.

Дебіти свердловин у долинах малих річок коливаються від 0,01 до 0,5 дм3/с, у долинах великих річок вони збільшуються до 2 - 4, рідше до 10 - 15 дм3/с при зниженні рівня на 4-8 м (Кіровоградська область, а також тераси р.р. Рось, Унава). Дебіти джерел досягають 0,1-1,0 дм3/с, а добовий відбір із шахтних колодязів переважно не перевищує 0,3-0,4 м3. Коефіцієнти фільтрації пісків вкрай нерівномірні і коливаються від 1-8 м/добу до 20-45 м/добу.

У північних і центральних районах УМ води, як правило, гідрокарбонатні кальцієві або магнієво-кальцієві, у Вінницькій області також хлоридно-гідрокарбонатні кальцієві і сульфатно-гідрокарбонатні кальцієво-магнієві, з мінералізацією до 1 г/дм3. Далі на південний схід вони змінюються гідрокарбонатно-сульфатними і сульфатно-гідрокарбонатними, а в приазовській частині масиву – сульфатними й хлоридно-сульфатними з мінералізацією від 0,4 до 9 г/дм3. Через неглибоке залягання і відсутність витриманого водотриву води часто забруднюються.

Живлення водоносного горизонту здійснюється за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, переливу підземних вод з горизонтів еолово-делювіальних і неогенових відкладів, а також підтоку напірних вод кристалічного фундаменту по зонах розущільнення [35]. Розвантаження відбувається в напрямку річкових заплав. Водоносний горизонт разом з водоносним горизонтом бучацьких відкладів широко використовується населенням долин рр. Інгул та Грузька за допомогою шахтних колодязів та  буріння свердловин. Окремо горизонт використовується для водопостачання селищ і сіл (Завалля, Саврань, Побузьке, Вільшанка та ін.) в долині р. Південний Буг. Горизонт можна вважати перспективним для буріння свердловин на воду на вузьких, вкрай обмежених ділянках. Позитивним моментом є його неглибоке (до 10-14 м) залягання, несприятливим – слабка природна захищеність від забруднення. Враховуючи останнє, а також здебільшого незначну водозбагаченість, даний водоносний горизонт не рекомендується використовувати для централізованого водопостачання на більшій частині Придніпровського гідрогеологічного району. 

Водоносний горизонт в еолово-делювіальних і елювіально-делювіальних відкладах (переважно в лесоподібних суглинках) (vd,edPI-III) виділяється на вододільних плато та їх схилах. Водоносність пов’язана, в основному, з вертикальною макропористістю і наявністю піщаних прошарків. Присутність грунтових вод в нижній частині суглинків (потужність водоносних відкладів від 1 до 10 м) обумовлена заляганням у їх підошві товщі кіммерійських червоно-бурих глин та продуктів їх перевідкладення (в південній частині УМ, в т.ч. на південному схилі Приазовського масиву), які в центральній частині щита з глибиною змінюються строкатими глинами понту і виконують роль водотриву. Глибина залягання рівня грунтових вод залежить від рельєфу і коливається в межах від 3,5 до 22, рідше – до 25м (в центральній і північній частинах щита переважно складає 5-12 м). Потужність горизонту на Приазовському масиві змінюється від 2-3 до 10-20 м [86 а]. Річна амплітуда коливання рівнів дзеркала води – 1-2 м. Коефіцієнти фільтрації лесоподібних суглинків складають соті й тисячні частки метрів на добу. Дебіти низькі, у середньому 0,1 дм3/с.

Живиться горизонт інфільтраційними та конденсаційними водами. Дренується ярами, балками і заплавами річок [88]. У відкритій частині Приазовського масиву він має гідравлічний зв'язок з водами кристалічних порід докембрію.

За хімічним складом води Середнього Побужжя та Кіровоградської області відносяться до гідрокарбонатних кальцієво-магнієвих і магнієвих [35], в Запорізькій області (Конксько-Ялинська западина) – переважно сульфатні та хлоридно-сульфатні кальцієво-магнієві, на території Приазовського масиву (Запорізька і Донецька області) – переважно сульфатні та сульфатно-хлоридні натрієво-кальцієво-магнієві. Поряд з прісними і слабосолонуватими водами з сухим залишком 0,7-2 г/дм3, зустрічаються солоні води з сухим залишком до 4 г/дм3, а на Приазовському масиві, де води дуже жорсткі – 10-60 мг-екв/дм3, й до 7,5 г/дм3 [86 а]. Мінералізація зростає на південь. Води з найвищою мінералізацією трапляються на безстічних ділянках лесових рівнин з близьким до поверхні положенням рівня.

Води горизонту широко використовуються в сільській місцевості за допомогою шахтних колодязів, але через площинне забруднення нітратами, незахищеність та слабку водозбагаченість не рекомендуються для централізованого питного водопостачання. На Приазовському масиві через підвищену мінералізацію практичного значення для водопостачання не мають.

Водоносний горизонт флювіогляціальних, озерно-гляціальних і гляціальних відкладів середнього відділу неоплейстоцену (f, lg, gPIIdn) широко розповсюджений у межах моренно-зандрової рівнини, північніше лінії Славута – Полонне – Чуднів – Житомир – Фастів; також у вигляді великих островів між м.Літин і м.Гнівань та на схід - північний схід від Вінниці. На ділянках розвитку моренних суглинків флювіогляціальні відклади містять два водоносних горизонти – надморенний і підморенний, які часто гідравлічно пов’язані.

Флювіогляціальні водовміщуючі породи, представлені пісками, переважно дрібно- і середньозернистими, з галькою і валунами кристалічних та осадових порід, залягають на глибинах 0,3 –59 м [87,88]. Потужність відкладів становить 3-15 м [33], а в межах водно-льодовикових долин – 40-50 м [36]. Залягають водовмісні породи переважно на піщано-глинистій товщі неогену або на кристалічних породах докембрію і їхній корі вивітрювання.

Водоносний горизонт в основному безнапірний. Глибина залягання рівня коливається від 0,3 до 7,0, а інколи і більше метрів (до 15-20м [33]). Водонасиченість відкладів слабка. Дебіти свердловин змінюються від 0,01 до 3,3 дм3/с, найчастіше становлять 1 – 1,8 дм3/с. Коефіцієнти фільтрації варіюють від 0,1 м/добу (для суглинків) до 16,0 м/добу (для флювіогляціальних пісків).

Живлення здійснюється переважно за рахунок атмосферних опадів, а також підтоку із нижніх водонапірних горизонтів.

Якість води задовільна, мінералізація до 1 г/дм3, рідше до 4,6 г/дм3 [33]. Води переважно гідрокарбонатні, рідше гідрокарбонатно-хлоридні або хлоридно-гідрокарбонатні кальцієві, кальцієво-магнієві, магнієво-кальцієві. Мінералізація рідко досягає 0,5 г/дм3. Води флювіогляціальних та озерно-гляціальних відкладів широко використовуються в сільській місцевості, переважно з допомогою шахтних колодязів, дебіти яких становлять 0,01-0,2 дм3/с [36].

Водоносний комплекс в алювіальних відкладах пліоцену-еоплейстоцену, алювіальних та еолово-делювіальних відкладах нижнього неоплейстоцену, алювіальних, водно-льодовикових, озерно-льодовикових та льодовикових відкладах середнього неоплейстоцену, елювіальних і еолово-делювіальних відкладах середнього неоплейстоцену (аN2-EII+a,vdPI+a,f,lg,gPII+e,vdPII) широко розповсюджений в перигляціальній зоні (лісостеп) в межах лесового плато і на його схилах, на північ від лінії Любар – Козятин – Погребище – Умань – Новоархангельськ – Сміла та у вигляді окремих ділянок приблизно до широти Знам’янки (Кіровоградська область). Водовмісні породи представлені пористими лесоподібними суглинками і супісками з прошарками кварцових пісків, лінзами моренних суглинків, рідше викопними грунтами та озерно-льодовиковими пилуватими суглинками. Потужність комплексу становить у середньому 8,0-20,0 м (на півдні Житомирської області  - 1-5 м) і не перевищує 25 м (на вододілах р.Рось). Горизонт безнапірний. Глибина залягання рівня грунтових вод коливається від 2,0-5,0 м до 15,0-25,0 м і переважно становить 5,0-15,0 м. Водозбагаченість невисока, дебіти свердловина коливаються в межах 0,5-7,0 дм3/с, а питомі дебіти – 0,1-1,9 дм3/с. Водопровідність комплексу змінюється від 10 до 772 м2/добу [34].

Води здебільшого прісні (мінералізація 0,35-1,0 г/дм3), переважно гідрокарбонатні, рідше хлоридно-гідрокарбонатні (Володарський і Тетіївський райони) магнієво-кальцієві, кальцієво-магнієві або кальцієві. В басейні р. Південний Буг трапляються води з мінералізацією до 3,2 г/дм3 і хлоридно-сульфатним та хлоридно-гідрокарбонатним аніонним складом.

Водоносність неогенових відкладів. Серед відкладів неогенового віку виділяються водоносні горизонти та комплекси міоцен-пліоценових відкладів, або на різних частинах УМ – горизонти кіммерійського, понтичного ярусу, балтської світи, сарматського ярусу, нижньо-середнього міоцену (див. Додаток 3), полтавської серії та ін.

Водоносний комплекс міоцен-пліоцену переважно в субаквальних континентальних відкладах (N1-2), поширений майже на всій території УМ (середній та південній зонах, в північній - локально), однак на різних його частинах представлений різними товщами і світами: в середній (центральній) та південній частинах – слабоводоносною товщею світло сірих пісків і вуглистих глин (N2pg) та субаеральними відкладами балтської світи (N1-2bl) (піски, алеврити, глини), які на лівобережжі р.Конка (Конксько-Ялинська западина) змінюються водоносними пісками та вапняками понтичного ярусу; на півночі – товщею вуглистих пісків і глин акчагільського та кіммерійського ярусів (N2-32up). Відсутній комплекс на платоподібних виступах фундаменту, на східному схилі УМ та в долинах великих річок і балок.

Піски у вигляді прошарків та лінз залягають серед глин, які виконують роль місцевих водотривів. Але малопотужні водоносні горизонти, розділені глинами, мають гідравлічний зв'язок і утворюють єдиний комплекс із спільним рівнем. Іноді верхнім водотривом виступають червоно-бурі глини, які створюють напірність комплексу [35], на північній частині УМ – строкаті глини потужністю 10-25 м [33]. Нижнім водотривом, частіш за все, виступають глинисті продукти кори вивітрювання кристалічних порід докембрію, або самі кристалічні породи, рідше – міоценові та еоценові відклади. Коефіцієнти фільтрації пісків в південних і південно-західних районах складають 0,6-1,48 м/добу, в центральних і північних змінюються в більш широких межах – 0,3-8,0 м/добу.

Потужність водовміщуючих пісків становить 3-10 м, рідко досягає 35 м (центральна і північна частини) [33], в південній частині – 18-24 (лівобережжя р.Південний Буг) або 25-60 м (правобережжя Південного Бугу) [35]. На півдні території комплекс здебільшого має вільну поверхню підземних вод, з глибиною залягання – 2-25 м. В центральній частині, де окремо виділяється напірний пліоценовий водоносний горизонт (N2pg), глибина його залягання становить 9-36 м, а глибина до п’єзометричного рівня – 3,0-30,0 м (величина напору не перевищує 10-25 м) [34]. Дебіти свердловин змінюються від 0,03 (лівобережжя Південного Бугу) до 0,9 дм3/с (правобережжя), при відповідних пониженнях 12,4 та 4,6 м. Дебіти джерел у середньому складають 0,08 дм3/с [35]. Живлення відбувається за рахунок атмосферних опадів, а також за рахунок перетікання тріщинних вод фундаменту (переважно в пониженнях а також в межах південного схилу щита). Розвантаження підземних вод відбувається джерелами в долинах річок та балках, або шляхом перетікання в горизонти, що залягають нижче [35].

На півночі і в центрі горизонт (комплекс) переважно напірний, величина напору 20 м. Глибина залягання водоносного горизонту тут змінюється від 3 до 50 м (частіше 10-30 м). Дебіти свердловин змінюються від 0,003 до 0,4-0,9 дм3/с [33]. Підземні води прісні, переважно гідрокарбонатні кальцієві та кальцієво-магнієві з мінералізацією 0,5-1,0 г/дм3.

В південній частині УКМ води комплексу відносяться до гідрокарбонатних кальцієво-магнієвих, або гідрокарбонатно-сульфатних та сульфатно-гідрокарбонатних з перевагою кальцію та магнію. В Первомайському районі Миколаївської області мінералізація здебільшого не перевищує 1,0-1,5 г/дм3, але на Криворіжжі і далі на південь вона підвищується до 1,6-2 г/дм3.

Там, де води мають добру якість, вони досить широко використовуються сільським населенням за допомогою свердловина та шахтних колодязів, але для крупного централізованого водопостачання водозбагаченість горизонту не достатня.

Водоносний горизонт у відкладах понтичного регіоярусу нижнього пліоцену (N12p) поширений у південній і південно-східній частині кристалічного масиву (в т.ч. – у Конксько-Ялинській западині та на південному схилі Приазовського масиву), в південно-західній частині має спорадичне поширення. Пов’язаний він з пісками та вапняками черепашковими. Глибина залягання водоносного горизонту від 1-2 до 45 м (на вододілах південного схилу Приазовського масиву до 50-60 м [8]), потужність 1 - 8 м, а на південному схилі Приазовського масиву – до 15-20 м, де на піски, розвинені переважно в східній частині, припадає 10-15 м, а на вапняки – 7-10 м [8]. Горизонт часто безнапірний і перекривається лише еолово-делювіальними відкладами неоплейстоцену або виходить на поверхню. На лівобережній частині р. Конка та на південному схилі Приазовського масиву місцями має напір за рахунок наявності в покрівлі середньо-верхньопліоценових глин. В останньому випадку горизонт підстилається кристалічними породами або глинами сармату.

В південно-західній частині щита, на водозборі р.Південний Буг, найбільш обводненими є понтичні відклади (прошарки вапняків і пісків потужністю 2-6 м), які залягають на меотичних глинах на південь від лінії с.с. Козубівка – Ястребинова – Новосафронівка. Тут глибина залягання покрівлі водоносного горизонту коливається від 0,5 до 38,0 м, величина напору – від долей метра до 10-15 м.

Дебіти свердловин переважно становлять 0,1 – 1,5 дм3/с, питомі дебіти для пісків не перевищують 0,4-0,8 дм3/с, підвищуючись у кавернозних і тріщинуватих вапняках Приазовського масиву до 4,8 дм3/с. Коефіцієнти фільтрації водовмісних порід, за даними дослідних відкачок, становлять 0,42-5,1 м/добу [86а]. Мінералізація 0,6 – 4,8 г/дм3. Склад води змінюється від гідрокарбонатно-сульфатного натрієво-магнієво-кальцієвого до сульфатного магнієво-кальцієвого і сульфатно-хлоридного натрієво-кальцієвого (в останньому випадку - на південному схилі Приазовського масиву), або сульфатно-хлоридного кальцієвого (Вознесенський район). В Конксько-Ялинській западині та на південному схилі Приазовського масиву водоносний горизонт вважається умовно захищеним, використовується для господарського і технічного водопостачання дрібних споживачів.

Водоносні дрібно- і різнозернисті піски балтської світи сармат-меотису та пліоцену (N1-2bl) залягають на глибинах від 0,4 до 30 м на окремих ділянках у Приазовському та Південному районах. Потужність водоносного горизонту 10 – 12 м. Найчастіше він безнапірний; питомі дебіти колодязів і свердловин коливаються від 0,001 до 0,6 дм3/с, мінералізація до 1 г/дм3. Підстилається водоносний горизонт здебільшого глинами сарматського ярусу.

В західній частині УМ (Вінницька область) верхня частина водоносної піщано-глинистої товщі балтської світи представлена пісками різнозернистими, з перевагою крупнозернистих до гравелистих. Нижче по розрізу спостерігається горизонт перешарування пісків і глин, який, в свою чергу, підстилається глинами. У придолинних ділянках і місцях поширення глибоких балок цієї частини УМ відзначається безводність балтських відкладів, що зумовлено дренуванням річками і балками. Лише на окремих ділянках при загальній потужності балтських відкладів до 45 м спостерігається їх обводнення; горизонт переважно безнапірний; потужність обводненої товщі не перевищує 2-5 м, глибина залягання рівня підземних вод становить переважно 15-30 м. Водоносний горизонт залягає на сарматських відкладах, кристалічних породах докембрію і їхній корі вивітрювання. Дебіти джерел змінюються від 0,05 до 0,7 дм3/сек, а добові водовідбори з колодязів становлять 0,7-1,4 м3. За хімічним складом води горизонту гідрокарбонатні кальцієві і магнієво-кальцієві. Мінералізація їх становить 0,4-0,6 г/дм3, рН=6,9-7,7. Живлення горизонту забезпечується інфільтрацією атмосферних опадів та перетіканням з розташованих нижче напірних водоносних горизонтів; розвантаження відбувається у долинах річок і крупних балок у вигляді джерел і мочарів. Рівневий режим схильний до сезонних коливань з амплітудою 0,5-1,0 м. Води балтських відкладів використовуються сільським населенням для господарсько-побутових потреб за допомогою шахтних колодязів. Для централізованого водопостачання горизонт непридатний через незначну водозбагаченість.

Найбільшим поширенням по площі і відносно високою водозбагаченістю відрізняється водоносний горизонт у відкладах  сарматського регіоярусу (N1s), пов’язаний з вододільними просторами південно-західної, західної, центральної та південно-східної частин УМ.

Водовміщуючі породи сармату представлені пісками, пісковиками і вапняками, які залягають на глибинах від 1 – 8 м на схилах річкових долин до 110 – 120 м на підвищених ділянках.

Зустрічаються напірні й безнапірні води, водозбагаченість змінюється від 0,1 – 0,9 дм3/с до 3 – 8 дм3/с.

Живлення водоносного горизонту здійснюється за рахунок інфільтрації атмосферних опадів та підтоку тріщинних вод кристалічних порід докембрію. Амплітуда коливання рівня становить 0,5-1,5 м.

У Вінницькій області води сарматського горизонту широко використовуються сільським населенням для водопостачання за допомогою шахтних колодязів і каптованих джерел. Горизонт придатний та перспективний для централізованого водопостачання населених пунктів. Виявлені і затверджені запаси підземних вод для централізованого водопостачання м. Жмеринка склали 8,95 тис. м3, м. Тульчин – 4,36 тис. м3 (Журавлівська ділянка) і м. Шаргород – 2,8 тис. м3. Якість води за всіма показниками відповідає вимогам ДСТУ 2872-82 “Вода питна”. За хімічним складом води переважно гідрокарбонатні кальцієві і магнієво-кальцієві, інколи зустрічаються сульфатно-гідрокарбонатні натрієво-кальцієві і хлоридно-гідрокарбонатні натрієво-кальцієві. Мінералізація вод, в основному, становить 0,3-0,5 г/дм3, рідше 0,6-0,8 г/дм3, рН – від 6,8 до 7,6. Дебіти свердловин змінюються в межах 0,4-2,5 дм3/с при зниженнях рівня відповідно на 26 і 9 м. Питомі дебіти змінюються від 0,28 до 3,5 дм3/с. Дебіти джерел, приурочених до сарматських відкладів, становлять переважно 0,2-0,8 дм3/с, інколи 1,0 дм3/с. Водопровідність горизонту змінюється від 8-158 до 417 м2/добу, у середньому –392 м2/добу. Коефіцієнти п’єзопровідності змінюються в межах 3,5·104м2/добу – 4,72·105 м2/добу. Коефіцієнти фільтрації становлять 0,5-3,0 м/добу для пісків та від 2-10 до 20 м/добу для вапняків.

Водоносний горизонт у середньо- верхньосарматських відкладах майже повсюдно розвинений на південному схилі Приазовського масиву. Водовмісна товща представлена вапняками, пісками, рідше пісковиками і глинами. Потужність водовмісних вапняків збільшується у південному напрямку від 2-3 до 20-30 м. Водовмісні піски дрібнозернисті, ближче до виходів кристалічних порід – переходять у різнозернисті та мають максимальну потужність 8-10 м. Горизонт залягає на кристалічних породах докембрію, іноді на нижньосарматських глинах. Перекривається понтичними водовмісними породами, рідше – четвертинними лесовидними суглинками. У придолинних ділянках водоносний горизонт часто є першим від поверхні. Глибина його залягання від 0-16 м у долинах до 70 м на вододілах. Водозбагаченість невитримана за площею та у розрізі. Питомі дебіти свердловин, пробурених на водовмісні вапняки змінюються від 0,04 до 13,7 дм3/с. Витрати джерел становлять 0,1-0,7 дм3/с. Водозбагаченість пісків менша: питомі дебіти свердловин становлять 0,07-0,22 дм3/с [86а]. За хімічним складом переважають сульфатно-хлоридні і сульфатні натрієво-кальцієві води з мінералізацією від 1 до 4,1 г/дм3. Загальна жорсткість води 15-20 мг-екв/дм3.

Водоносний горизонт у середньосарматських відкладах (N1p+vg+ pv) поширений на правобережжі р.Південний Буг. Водовміщуючі породи представлені пісками, пісковиками, що перешаровуються з глинами та аргілітами і мають змінну потужність. Залягають на відкладах палеогену, кристалічних породах фундаменту, іноді – на пісках полтавської серії. Води напірні, величина напору досягає 15-18 м. П’єзометричний рівень встановлюється на глибині 78-107 м від поверхні. Дебіти свердловин коливаються в межах від 1 до 4,4 дм3/с. Внаслідок відсутності витриманих водотривів, горизонт гідравлічно пов'язаний з вищезалягаючим водоносним комплексом міоцен-пліоценових відкладів, а також з тріщинними водами фундаменту, що залягають нижче. Живлення відбувається за рахунок перетікання з горизонтів та комплексів що лежать вище і/або нижчезалягаючих напірно-тріщинних вод фундаменту. Розвантаження відбувається в сторону Причорноморського артезіанського басейну. За хімічним складом води гідрокарбонатні кальцієво-магнієві з мінералізацією 0,5-0,7 г/дм3 [35].

Водоносний горизонт у відкладах полтавської серії олігоцену і нижнього-середнього міоцену (P3+N1pl) поширений на вододільних ділянках північно-західної частини УМ і в Конксько-Ялинській западині. На південних схилах щита має острівний характер. Найчастіше представлений пісками з пливунними властивостями. Сумарна потужність водоносного горизонту рідко перевищує 10 м [35]. Перекривається він глинистими або піщано-глинистими відкладами сармату, в північно-східній частині щита об’єднуюється у єдиний комплекс із вищезалягаючою слабоводоносною товщею вуглистих пісків з прошарками бурого вугілля бессарабського під’ярусу (N13up).

В Центральному районі водоносний горизонт полтавської серії (новопетрівська світа) об’єднується з водоносними відкладами межигірської світи в єдиний водоносний комплекс (P3mž-br+N1np), який включає слабоводонасичені відклади берекської світи верхнього олігоцену, що залягають між ними. Він поширений в межах плато та їх схилів. Водоносні породи представлені переважно тонко- і дрібнозернистими пісками з прошарками та лінзами вторинних каолінів і пісковиків, рідше алевритів і вуглистих глин загальною потужністю до 40 м (в міжріччях Рось – Гнилий Тікич – Гірський Тікич не перевищує 14 м) і глибиною залягання покрівлі від 2-20 до 50-85 м [34]. Глибина залягання рівня – від 0,5 м у долинах річок до 58 м на вододілах [36]. Дебіти колодязів і свердловин становлять відповідно 0,1-0,2 дм3/с і 0,23-1,4 дм3/с, при пониженні 7,7-13 м. Води безнапірні, слабонапірні (напір до 4-6 м) і напірні (напір до 17 м за наявності в покрівлі неогенових червоно-бурих та строкатих глин потужністю до 17 м [34]); прісні, гідрокарбонатні кальцієві і гідрокарбонатні кальцієво-магнієві, з мінералізацією 0,2-0,8 г/дм3, а на Криворіжжі – переважно хлоридно-сульфатні, сульфатно-хлоридні з різним катіонним складом і мінералізацією від 0,5 до 8,0 г/дм3. На більшій площі поширення якість води добра або задовільна, лише в місцях відсутності в покрівлі водотривких відкладів (переважно строкаті глини верхнього міоцену), води можуть бути забруднені. Живлення горизонту забезпечується переливом вод із четвертинних відкладів і підтоку із нижніх горизонтів.

На лівобережжі р.Південний Буг горизонт безнапірний. Підземні води гідрокарбонатні натрієво-кальцієві або кальцієво-натрієві з мінералізацією 0,4-0,9 г/дм3 [35].

Горизонт експлуатується дуже рідко у зв’язку з низькими фільтраційними властивостями пісків, слабкою водонасиченістю та наявністю пливунів; практичного значення для централізованого водопостачання не має.

У Конксько-Ялинській западині водоносний горизонт у середньо-пізньоміоценових відкладах (N1kž, N1np) забезпечується додатковим живленням за рахунок перетікання тріщинних вод з кристалічних порід докембрію. Тут глибина залягання водоносного комплексу змінюється від декількох метрів на схилах долин до 80 м на вододілах. На більшій частині площі комплекс безнапірний, але на ділянках, де він перекривається глинами сармату (геліксові шари N1gl), - набуває напору. Підстилається глинами конкського ярусу або піщано-глинистими відкладами берекської світи полтавської серії, рідше – водоносними відкладами харківської серії. Дебіти досягають 1,0, рідко 2,8 дм3/с. Хімічний склад строкатий, переважає хлоридно-сульфатний кальцієво-магнієво-натрієвий або гідрокарбонатно-сульфатний натрієво-магнієво-кальцієвий. Сухий залишок – 0,7-4,6 г/дм3. Комплекс експлуатується окремими свердловинами, захищений або умовно-захищений від забруднення.

Водоносність палеогенових відкладів. Відклади палеогену мають острівний характер поширення, виповнюючи звичайно депресії в кристалічному фундаменті.

Водоносні горизонти пов’язані з відкладами харківської серії, київської світи і бучацької серії. На ділянках відсутності водотривів що їх розділяють – київських мергелів і бучацьких надвугільних каолінових глин, – ці горизонти гідравлічно пов’язані й утворюють єдиний водоносний комплекс.

Водоносний горизонт у межигірсько-обухівських відкладах харківської серії (Р3mž - Р2ob) пов’язаний з дрібнозернистими глинистими пісками. Загальна потужність горизонту сягає 45 м, в середньому – 15-30 м (Придніпровський гідрогеологічний район). Потужність обводненої частини змінюється від 5-12 м на схилах долин до 30 м в межах вододілів; в південній частині Вінницької області, де горизонт представлений лише відкладами обухівської світи, потужність водовмісних порід коливається в межах 2,0-6,8 м. Глибина його залягання змінюється від 2,6 - 4,0 м (Київська область) до 100 - 110 м у Конксько-Ялинській та Болтиській (Кіровоградська область) западинах [87]. Підстилається водотривкими глинистими відкладами київської світи, бучацької серії еоцену або кори вивітрювання кристалічного фундаменту. Роль верхнього водотриву на окремих ділянках відіграють глинисті відклади межигірської світи. Може перекриватись обводненими міоценовими відкладами (східний схил щита, Київська область). В центральній частині УКМ (Придніпровський район) горизонт має острівне поширення в межах замкнених палеодепресій. У межах плато водоносний горизонт слабонапірний, величина його не перевищує 10 м.

Відклади київської світи (Р2kv) представлені переважно щільними водотривкими мергелями й глинами, але на окремих невеликих вододільних ділянках збереглися від розмиву дрібнозернисті кварцові піски, тріщинуваті пісковики й мергелі, з якими пов’язаний слабоводоносний горизонт потужністю в середньому 10 – 15 м. У Болтиській (останнім часом використовують назву Бовтиська) западині київські піски досягають потужності 47-72 м [87,88]. Глибина залягання горизонту найчастіше не перевищує 20-50 м, як виключення, у Болтиській западині – досягає 128 м. Висота напору за наявності у покрівлі потужних водотривких відкладів становить подекуди 42-48 м [88].

На південно-західних схилах щита – на лівобережному водозборі р.Південний Буг, водоносний горизонт у відкладах київської світи розповсюджений досить широко. Тут водовміщуючими є піски та пісковики глауконіт-кварцові, різнозернисті (верхів’я та правобережжя р.Арбузинки), а також піски та опоковидні пісковики (Вознесенський та Єланецький райони). Потужність обводненої товщі коливається від 4 до 40 м, глибина залягання водоносного горизонту – від 3,5 до 130,0 м; п’єзометричні рівні встановлюються на глибинах 2,4-10,0 м – у понижених ділянках і до 75 м – на вододільних рівнинах. Величина напору збільшується в напрямку з півночі на південь і від річкових долин до вододілів. Для різнозернистих і слаботріщинуватих пісковиків дебіти не перевищують 0,5 дм3/с при пониженні 20 м, коефіцієнти фільтрації складають 0,3-1,1 м/добу.


На південних схилах щита відклади київської світи слабообводнені і разом з відкладами обухівської світи та бучацької серії складають єдиний водоносний комплекс еоценових відкладів, потужністю 10-20, іноді до 35 м. Водовміщуючі породи залягають на глибинах від 20 до 40 м на лівобережжі р. Південний Буг та 60-120 м – на її правобережжі [35]. Верхній водотрив здебільшого представлений глинами середнього сармату та межигірської світи, нижній – глинами київської світи, кодимської світи нижньої крейди або каолінами кори вивітрювання кристалічних порід. Води комплексу прісні, гідрокарбонатно-сульфатні магнієво-натрієві або натрієво-магнієві. Водозбагаченість комплексу нерівномірна, дебіти свердловин коливаються в межах 1-2 дм3/с при пониженнях 5-7 м, іноді зменшуються до 0,2-0,01 дм3/с (при пониженнях 12 і 31 м). Практичного значення водоносний комплекс не має.

В центральній, північно-східній та східній частинах щита аналогом цього горизонту є широко розповсюджений водоносний горизонт (комплекс) у відкладах київської світи та бучацької і канівської серій еоцену (Р2kn-kv), який залягає на глибинах від 10-30 до 70 м. На більшій частині середня його потужність 5-15 м, глибина до п’єзометричного рівня – від +0,5-20,0 м у долинах річок до 50-60 м на вододілах. Середня величина напору – 10-20 м, максимально встановлена – 32,7 м. На східному схилі глибина залягання комплексу складає 30-76,5 м; він має напір, максимальна глибина п’єзометричного рівня (на вододілах) досягає 49 м, мінімальні значення – 0,4-10 м (в долинах річок), висота напору від 20 до 34 м [36]. Дебіти свердловин змінюються від 0,84 до 6,7 дм3/с. Живлення відбувається за рахунок переливу напірних вод із нижніх горизонтів. У покрівлі горизонту залягають водотривкі відклади неогену, в підошві – кора вивітрювання кристалічних порід або відклади крейдової і юрської систем. Води прісні гідрокарбонатні кальцієво-магнієві [34]. Даний водоносний горизонт використовується для централізованого водопостачання крупних районних центрів – мм. Кагарлик та Біла Церква.

Водоносний горизонт у відкладах бучацької серії (Р2bč) зустрічається в північно-східній, центральній, південній частинах масиву та в Конксько-Ялинській западині (в останньому випадку ототожнюється з  водоносним комплексом у нижньо-середньоеоценових відкладах (Р21+2). Товща водоносних бучацьких відкладів представлена глинистими пісками з прошарками глин і бурого вугілля, а в нижній частині – крупнозернистими пісками (коефіцієнти фільтрації в середньому 5 м/добу). В північних областях України має острівне поширення і для водопостачання не використовується. В Конксько-Ялинській западині крупнозернисті піски з гравієм виконують практично всю водоносну товщу, яка має потужність 20-30 м і залягає з глибини від 40-50 до 200 м. В інших районах потужність звичайно не перевищує 25 м, глибина залягання 30 – 110 м, в центральному і північних районах – 10-30 м [33]. Водозбагаченість горизонту дуже нерівномірна, що пов’язано з неоднорідністю літологічного складу й різною потужністю водовміщуючих порід. Дебіти свердловин змінюються від 0,01 до 15 дм3/с, становлячи частіше 1 – 2 дм3/с. В Конксько-Ялинській западині водозбагаченість значна: Дебіти свердловин коливаються від 0,8-2,3 до 5-6 дм3/с при пониженні до 6 м.

Води бучацьких відкладів в основному прісні, помірно жорсткі, сухий залишок їх змінюється від 0,2 до 1,5 г/дм3, рідко досягаючи 2 г/дм3

Використовується для централізованого водопостачання у Гуляйпільському, Полозькому, Орєхівському та інших районах. В Конксько-Ялинській западині та прилеглій частині Придніпровського гідрогеологічного району через освоєння та експлуатацію Південнобілозірського родовища залізних руд та інтенсивний відбір підземних вод для водопостачання відбулось помітне зниження п'єзометричних рівнів горизонту.

В межах депресій у кристалічному фундаменті центральної частини УМ (Кіровоградська область) локально поширений водоносний горизонт у райгородських та бучацьких відкладах (P1rg+Р2bč). Водовмісні породи представлені пісками кварцовими, різнозернистими, вуглистими, які підстеляються галечниками, бурим вугіллям, глинами вуглистими, вторинними каолінами, пісковиками. Відклади горизонту залягають на породах докембрію і їхній корі вивітрювання, перекриваються київськими, обухівськими та межигірськими відкладами, а в місцях їх розмиву – неогеновими і четвертинними осадовими відкладами, з підземними водами яких даний горизонт має гідравлічний зв’язок. Глибина його залягання – 9-50 м, потужність водовмісних порід коливається від кількох метрів до 70 м, зазвичай не перевищує 20-30 м. Горизонт напірний, величина напору – від 2-3 до 60 м, глибина положення рівня вод – 17-30 м. Дебіти свердловин нерідко досягають 3-5 дм3/с, а питомий дебіт 1-3 дм3/с. Найбільш водозбагаченими є свердловини Лелеківського водозабору, дебіт яких досягає 27 дм3/с. За фізичними властивостями води безбарвні, прозорі, без смаку та запаху. Мінералізація змінюється від 0,5 до 1,1 г/дм3, іноді зростає до 3,0 г/дм3. Загальна жорсткість не перевищує 7-10 мг-екв/дм3 і лише іноді досягає 19,9 мг-екв/дм3. За хімічним складом води гідрокарбонатно-сульфатні та сульфатно-гідрокарбонатні кальцієво-натрієві і натрієво-кальцієві, іноді натрієво-магнієві. Реакція вод слаболужна та нейтральна, рН коливається в межах 6,8-8,5. Живлення водоносного горизонту відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів у долинах річок і балок, у межах плато – за рахунок горизонтів, що залягають вище по розрізу, а при заляганні даних відкладів у пониженнях кристалічного фундаменту – за рахунок підтоку вод тріщинуватої зони кристалічних порід. Рух підземних вод спрямований до річкових долин та балок, де відбувається розвантаження водоносного горизонту через джерела. На більшій частині свого поширення водоносний горизонт достатньо надійно захищений від забруднення з денної поверхні і є важливим джерелом водопостачання. За його рахунок здійснюється водопостачання м. Кіровоград (водозабори: ”Холодні ключі”, “Лелеківський”, “Обознівський” та ін.). На решті території водоносний горизонт можна рекомендувати для водопостачання невеликих об’єктів за допомогою артезіанських свердловина. Артезіанські свердловини (з метою економії витрат на буріння) по можливості слід закладати ближче до річкової мережі, де глибина залягання горизонту зменшується.

Водоносний горизонт продуктивної бовтиської товщі (P1-2bv) поширений переважно в межах Бовтиської котловини (район м.Знамянка). До нього відносяться верхні пятий і четвертий горизонти продуктивної бовтиської товщі. Продуктивна товща представлена шістьма пластами горючих сланців, які перемежовуються з глинами, алевритами, аргілітами і бітумінозними глинами четвертого горизонту та глинами і алевритами п’ятого горизонту. Максимальна потужність водоносної товщі 130 м.

Водонасиченість цих порід в центральній частині Бовтиської котловини вивчена слабо. Виходячи з загальних гідрогеологічних передумов, в центральній частині котловини товща не може вміщувати значних скупчень підземних вод. Серед прошарків водонапірних порід можуть зустрічатися обводнені прошарки локального характеру.

Інші умови спостерігаються на бортах котловини, де глинисті породи заміщуються пісками і грубоуламковими відкладами. В цих відкладах формуються напірні води, які характеризуються високими фільтраційними властивостями, що підтверджується дебітами водозабірних споруд – 1,54 дм3/с. Води прісні, гідрокарбонатно-сульфатного натрієвого складу. Живлення водоносного горизонту забезпечується перетіканням з бучацького водоносного горизонту, що залягає вище.

Водоносність мезозойських відкладів. Ці відклади широко розвинені в південно-східній частині УКМ і в межах Конксько-Ялинської западини, де вони представлені верхньо- і нижньокрейдовими породами, які залягають безпосередньо на кристалічному фундаменті й перекриті відкладами палеогену. Верхньокрейдові тріщинуваті мергелі, мергелисті піски і пісковики у вигляді окремих невеликих острівців виходять на денну поверхню, у центральних районах Конксько-Ялинської западини вони занурюються на глибину до 300-335 м. Максимальна потужність крейди становить тут 150-175 м, потужність водонасиченої тріщинної зони верхньокрейдових порід – 5-20 м, потужність нижньо-крейдових порід змінюється від 0,5 до 28 м. Водозбагаченість крейдового горизонту у Конксько-Ялинській западині велика, дебіти свердловина сягають 0,14-21,1 дм3/с. Для водопостачання горизонт поки що використовується обмежено, хоча якість вод досить прийнятна, а захищеність висока. Сухий залишок – 0,7-1,1 г/дм3, за складом води гідрокарбонатно-сульфатно-хлоридні кальцієво-магнієво-натрієві.

У Приазовському масиві верхньокрейдова товща (K2p) також викрита на невеликих глибинах. Окремі свердловини фонтанують з дебітами 0,5-2,5 дм3/с. В межах Стульнівської та Чернігівської депресій водовміщуючими породами є піски, пісковики, опоки, в підошві – гравеліти. Загальна потужність товщі досягає 30 м. Підземні води мають вільну поверхню і набувають напору у присхилових частинах долин річок.

Окремими невеликими острівцями відклади незначної потужності зустрічаються в північно-західній частині масиву в басейнах річок Уж, Ірша й Норин, де місцями вони виходять на денну поверхню.

На північно-східному схилі щита водоносний горизонт приурочений до відкладів сеноманського ярусу (K2s), представлених дрібно- і середньозернистими пісками, пісковиками потужністю від 8,5 до 22, рідше 30 м [36]. З покрівлі горизонт здебільшого перекритий відносно водотривкою мергельно-крейдовою товщею, рідше – піщаною товщею еоценових відкладів. Підстеляється – породами юрської системи, або кристалічними породами фундаменту. В останньому випадку спостерігається тісний гідравлічний зв'язок між тріщинно-жильними водами фундаменту і підземними водами сеноманського горизонту. Живлення, таким чином, відбувається за рахунок переливу з водоносних горизонтів та комплексів, що лежать нижче. Залягає горизонт на глибинах від 8,2 до 35,4 м від поверхні, коефіцієнти фільтрації водовміщуючих порід близькі до 3,0 м/добу. Води гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією 0,3-0,4 г/дм3. Якість води добра, але використовується горизонт мало.

На північний схід від Житомира, в долині р.Свинолужка, в межиріччі р.р. Ірша-Тростяниця, а також у вигляді окремих невеликих останців, поширений водоносний горизонт у верхньокрейдових відкладах мошно-руднянської світи (K2mr). Залягає він на породах кристалічного фундаменту та їх корі вивітрювання, перекривається відкладами палеогену, неогену і четвертинної системи. Водовміщуючі породи представлені різнозернистими глауконіт-кварцовими пісками із стягненнями кременів, потужність яких становить 0,5-3,5 м, іноді досягає 6,7 м. Водозбагаченість слабка, дебіти свердловин на валунно-кременеву товщу коливаються від 0,02 до 0,5 дм3/с, питомі дебіти – 0,006-0,15 дм3/с.  Коефіцієнт фільтрації пісків – 1,35 м/добу. Живлення водоносного горизонту здійснюється головним чином за рахунок перетікання напірних тріщинних вод кристалічних порід докембрію, а розвантаження – у водоносні горизонти, що лежать вище. Якість води добра, мінералізація – до 1 г/дм3, склад – гідрокарбонатний кальцієвий. Водоносний горизонт для водопостачання значення не має.

В північній і північно-західній (Коростень) та, місцями, у центральній частинах Придніпровського гідрогеологічного району виділяється водоносний горизонт у відкладах іршанської світи, яка об’єднує утворення альбського та аптського ярусів нижньої крейди (K1ir). Водоносний горизонт міститься в різнозернистих пісках каоліністих, вуглистих з прошарками вторинних каолінів, в долинах Кам’янки та Роставиці – з прошарками алевритів, та у піщано-гравійних відкладах. В південно-західній частині Київської області глибина залягання водоносного горизонту змінюється з півдня на північ від 20-30 до 40-50 м. З покрівлі горизонт перекритий вторинними каолінами нижньої крейди (потужність 10-40м), підстилається корою вивітрювання кристалічних порід докембрію. Глибина п’єзометричного рівня змінюється від 5-15 до 20-25 м. Живлення інфільтраційне, розвантаження – в долинах річок.

В районі Фастова дебіти свердловин становлять 5-8 дм3/с при зниженні рівня на 15-20 м, а коефіцієнт фільтрації пісків досягає 25 м/добу. Води прісні, гідрокарбонатного магнієво-кальцієвого складу, із сухим залишком 0,4-0,5 г/дм3. Водоносний горизонт, в комплексі з водами бучацьких відкладів, придатний для водопостачання та використання локальними питними водозаборами.

На північно-східному схилі щита (Придніпровський район) водоносний горизонт у відкладах виржиківських та смілянських шарів апту-альбу (K1vr+sm) представлений пісками різнозернистими з галькою кварцу і лінзами вторинного каоліну, гравелітами, пісками каоліністими та вуглистими, які підстилаються водотривкими глинами баремського ярусу. В центральній та східній частинах щита цей горизонт переходить в обмежено поширений водоносний горизонт смілянських верств і буромської світи нижньої-верхньої крейди (K1sm+K1-2br), де він залягає на глибинах 40-80 м на відкладах юри або кори вивітрювання кристалічних порід фундаменту [34]. П’єзометричний рівень встановлюється на глибинах 10-45 м, величина напору – 6-25 м. Води прісні гідрокарбонатні кальцієво-магнієві. Для водопостачання майже не використовується. В Кіровоградській області (Центральний район) водоносний горизонт у буромських відкладах (К1-2br) зустрічається тільки в межах Созонівської палеодолини. Ширина ділянки поширення горизонту контролюється шириною палеодолини і змінюється від 200 до 1500 м. Водовмісні породи представлені пісками глауконіт-кварцовими та кварц-глауконітовими різнозернистими, які залягають у верхній частині буромської світи. Вони підстеляються трепелами, опоками, органогенними вапняками цієї ж світи; перекриваються відкладами райгородської товщі, бучацької серії, київської і обухівської світ. Потужність водовмісних пісків – 1,2-3,0 м. На денну поверхню водовмісні породи не виходять. Глибина залягання їх змінюється від 55 до 58 м. Водоносний горизонт напірний, водозбагаченість його в цілому незначна. Живлення водоносного горизонту здійснюється за рахунок горизонтів, що залягають вище по розрізу, та підтоку вод тріщинуватої зони на схилах депресій докембрійського фундаменту. У межах смт. Новомиргород запаси підземних вод по цьому горизонту затверджені в кількості 3200 м3/добу. Дебіт свердловина, які експлуатують води горизонту, змінюється від 0,4 до 8,8 дм3/с, середній коефіцієнт фільтрації – 28,6 м/добу. Води прісні, за хімічним складом гідрокарбонатні, гідрокарбонатно-сульфатні. За катіонним складом води кальцієві, кальцієво-натрієві, кальцієво-магнієві. Мінералізація змінюється від 0,77 до 1,4 г/дм3, pH=7,0-8,3, загальна жорсткість коливається в межах 4,1-17,6 мг-екв/дм3.

Водоносний комплекс, приурочений до відкладів юрського періоду, на східному схилі щита представлений двома горизонтами: водонасиченими пісками в товщі пісковиків, глин, алевролітів з прошарками бурого вугілля та вторинних каолінів орельської світи (J2or) (потужність від 3-10 до 40-66 м) в припіднятій (західній) частині, або алевритами, пісками і пісковиками іваницької світи (J2-3iv) – на більш зануреній частині схилу. Глибина залягання водоносного горизонту у відкладах орельської світи – від 10-15 до 173 м [34,36]. У покрівлі залягають піщані відклади сеноманського ярусу або еоцену (бучацька серія), а в підошві – кристалічні породи фундаменту або їх кора вивітрювання. Підземні води мають тісний зв'язок з водами верхніх і нижніх водоносних горизонтів. Води мають напірний характер (висота напору від 38 до 127 м). П’єзометричний рівень горизонту приуроченого до орельської світи встановлюється на глибинах 15-28 м [34]. Дебіти свердловин, здебільшого, вкладаються в межі 0,9-8,4 дм3/с. За складом підземні води гідрокарбонатні кальцієві або кальцієво-магнієві, рідко гідрокарбонатно-хлоридні кальцієво-натрієві з мінералізацією 0,3-0,5 г/дм3. Живиться комплекс за рахунок підтоку тріщинних вод фундаменту. Використовуються води рідко. Як приклад – використання у централізованому водопостачанні м.Біла Церква [34].

В границях Новомихайлівської депресії Приазовського масиву поширений водоносний горизонт у середньоюрських відкладах (J2), водовміщуючими породами для якого служать піски, аргіліти, алевроліти загальною потужністю від 25 до 119 м. Глибина залягання покрівлі водоносного горизонту змінюється від 35 до 110 м. У підошві залягають кристалічні породи, в покрівлі – новопетрівська товща міоцену. Водоносний горизонт напірний: величина напору досягає 24-74,4 м. Рівень підземних вод встановлюється на глибині від 6,8 до 25,6 м від поверхні землі. Питомі дебіти свердловина становлять 0,02-0,0006 дм3/с. Коефіцієнт фільтрації дорівнює 0,005-0,23 м/добу. За мінералізацією води слабосолонуваті – 1,3-2,0 г/дм3. Мають сульфатний натрієво-магнієвий склад. Можливе використання вод горизонту для господарсько-питного водопостачання.

Водоносний горизонт дронівської світи індського ярусу нижнього тріасу (Т1dr) розкритий у найбільш заглибленій, крайовій частині східного схилу щита (район Кагарлика), де залягає на глибині 130-190 м. Водомісткі породи представлені пісками з лінзами пісковиків, тріщинуватими пісковиками, в меншій мірі – алевритами строкатими та цегляно-червоними. Загальна потужність товщі складає до 250 м.

Водоносність давньої кори вивітрювання кристалічних порід. Кристалічні породи на значній площі масиву вкриті продуктами руйнування – жорствою материнської породи й каолінами. Потужність порід кори вивітрювання змінюється від 1 до 130 м, але частіше не перевищує 12 – 20 м.

Водоносний горизонт у більшості випадків безнапірний або слабонапірний, величина напору в середньому 20 – 22 м. Найчастіше він гідравлічно пов’язаний з тріщинно-жильними водами регіональної літогенетичної і тектонічної тріщинуватості кристалічних порід, і тоді величина напору збільшується, в окремих випадках до 30 м; іноді свердловини фонтанують. Глибина залягання водоносного горизонту найчастіше не перевищує 20 – 30 м, рідко становить 70 – 80 м і більше.

Води горизонту широко використовуються на території кристалічного масиву для сільського й міського водопостачання (міста Біла Церква, Житомир, Вінниця та ін.). Продуктивність свердловин і колодязів звичайно не перевищує 3 дм3/с. На вододілах продуктивність набагато менша, ніж на схилах вододілів. На ділянках, вкритих піщаними відкладами палеогенового, неогенового й четвертинного віку, підземні води цих товщ знаходяться в тісному гідравлічному зв’язку з водами кори вивітрювання (міста Кіровоград, Вінниця). Найбільшою продуктивністю характеризуються експлуатаційні свердловини в північно-західній, західній і частково центральній частинах кристалічного масиву.

За якістю води зони кори вивітрювання в більшості випадків цілком придатні для питного й господарського водопостачання.

Водоносний комплекс у зоні тріщинуватості кристалічних порід архей-протерозойського фундаменту (AR+PR). Цей горизонт, пов’язаний з верхньою тріщинуватою зоною кристалічних порід, у межах УКМ має найбільше площинне поширення. Ступінь тріщинуватості порід і стан тріщин визначають водозбагаченість і шляхи циркуляції підземних вод, обумовлюють взаємозв’язок тріщинних вод між собою і водами інших водоносних горизонтів. Тріщинні води не пов’язані з якимось певним стратиграфічним комплексом, а утворюють загальний водоносний горизонт, тобто єдину гідравлічно пов’язану систему.

Глибина залягання тріщинних вод обумовлюється рельєфом денної поверхні та гіпсометрією поверхні кристалічних порід – у долинах річок від 1 – 5 м до 30 м, на вододілах і в зниженнях кристалічного фундаменту від 10 до 160 м. При цьому потужність зони підвищеної тріщинуватості, по якій може відбуватись інтенсивна циркуляція підземних вод, становить 100 – 150 м від поверхні землі (на Приазовському масиві 15-90 м). При цьому тріщини вивітрювання розповсюджуються до глибини 40-60 м, а тріщини тектонічного походження – до 120-150 м і більше. Нижче цієї глибини зустрічаються лише дрібні волосні тріщини, циркуляція підземних вод у яких утруднена. Методом витратометрії встановлено, що у районі мм. Гнівань, Немирів, Тиврів, Вінниця та ін. інтервали водоприпливів простежуються до глибини 60-80 м, а потужність окремих інтервалів припливу води змінюється від 0,5 до 4,0 м.

Тріщинні води слабонапірні. Величина напору становить 25 – 40 м над поверхнею кристалічних порід, досягаючи в деяких випадках 90 м. Окремі свердловини, пробурені на території кристалічного масиву, фонтанують. Напір тріщинних вод обумовлюється відносно високим гіпсометричним положенням областей живлення та наявністю водотривкого шару, який перекриває кристалічні породи і представлений глинистими різновидами (часто каолінами); іноді напір викликається тим, що у верхній зоні кристалічних порід тріщини відсутні, або ж вони закольматовані глинистим матеріалом.

Падіння напорів спостерігається від вододілів до долин річок, де відбувається дренування тріщинних вод. На схилах Українського масиву падіння п’єзометричних рівнів тріщинних вод спостерігається в сторони прилеглих артезіанських басейнів.

Водозбагаченість кристалічних порід у значній мірі залежить від кліматичних і геологічних умов. Дебіти джерел на східному схилі щита становлять від 0,1 до 3,3 дм3/с. Найбільшою водонасиченістю характеризуються зони тектонічних порушень, де коефіцієнти фільтрації можуть досягати 228 м/добу [36].

Водозбагаченість свердловина, що випробували зону тріщинуватості кристалічних порід в Кіровоградській області, коливається в широких межах – від практично безводних до обводнених з дебітом до 25 дм3/с і питомим дебітом до 0,7-4,4 дм3/с (м. Долинська). Більшість свердловин з підвищеним дебітом знаходяться в придолинних ділянках, де завдяки близькості кристалічних порід до денної поверхні створюються сприятливі умови для вивітрювання кристалічних порід, живлення і циркуляції підземних вод. Водозбагаченість кристалічних порід різко зростає в зонах тектонічних порушень з відкритою тріщинуватістю. Підземні води тріщинуватої зони кристалічних порід майже на всій території області є основним, а іноді і єдиним джерелом водопостачання.

В Конксько-Ялинському районі підземні води фундаменту використовують у незначних обсягах на Гуляйпільському водозаборі.

Продуктивність свердловин, які розташовані в різних районах УМ і використовують води різних стратиграфічних комплексів гірських порід, змінюється в дуже широких межах, внаслідок чого тріщинні води на окремих територіях мають неоднакове народногосподарське значення. Характеристику водоносності окремих стратиграфічних комплексів (архею, нижнього і верхнього протерозою) і серій кристалічних порід ми не наводимо.

За хімічним складом переважають води гідрокарбонатні кальцієві або кальцієво-магнієві, рідко – магнієво-натрієві або гідрокарбонатно-сульфатні кальцієво-натрієві з мінералізацією 0,25-0,75 г/дм3, інколи до 1,55 г/дм3; на південній частині щита – в Приазовському масиві та в Конксько-Ялинській западині зустрічаються також сульфатно-хлоридні кальцієво-магнієво-натрієві води із сухим залишком 1-5 г/дм3.

Характерною регіональною ознакою тріщинно-жильних вод кристалічних порід та їх кір вивітрювання є підвищений вміст радону. На території Українського щита виділяється щонайменше дев’ять осередків поширення або груп мінеральних радонових вод (вміст 222Rn > 185 Бк/дм3): Корецька (Корецьке родовище), Полонська (Полонське р-ще), Хмільникська (Хмільникське та Новохмільникське родовища), Житомирська (Денешське і Корбушівське р-ща), Конча-Заспинська, Білоцерківсько-Миронівська (однойменні р-ща), Умансько-Звенигородська (однойменні р-ща), Знам’янська (Знам’янське, Кіровоградське, Криворізьке, Дніпропетровське р-ща), Приазовська (Великоанадольське р-ще). Концентрація радону змінюється, як і хімічний склад та мінералізація підземних вод, із північного заходу на південний схід масиву. У північній частині УКМ, де води гідрокарбонатні кальцієво-магнієві з мінералізацією до 0,5 г/дм3, концентрація радону здебільшого не перевищує 550 Бк/дм3 (Корецьке родовище). На широті Житомира, де гідрокарбонатні води мають мінералізацію 0,8 г/дм3, концентрація 222Rn значно підвищується, досягаючи 1130 (Полонське) – 2200 Бк/дм3 (Конча-Заспинське р-ще). У центральній частині щита в підземних водах, які використовуються для водопостачання, (гідрокарбонатні та гідрокарбонатно-сульфатні кальцієво-магнієві й гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією близько 1,0 г/дм3) кількість радону коливається від десятків до тисяч Бк/дм3 (найвищі концентрації – більше 7800 Бк/дм3, спостерігаються на Хмільникському родовищі). На Приазовському масиві, де витримана значна потужність осадових відкладів, а кількість атмосферних опадів незначна, води сульфатно-гідрокарбонатного й сульфатно-хлоридного класу зі змінним катіонним складом і мінералізацією до 3,0 г/дм3, повсюдно збагачені радоном, але концентрації його різні (за даними М.С. Огняника).

 

Версия для печати
Все права защищены. Полное или частичное копирование материалов запрещено, при согласованном использовании материалов необходима ссылка на ресурс. 
ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS