Відклади крейди для буріння свердловин

Водоносність відкладів верхньої і нижньої крейди для буріння свердловин

Першим гідрогеологічним підрозділом є водотривкий комплекс в утвореннях „зони кольматації", яка має потужність, що не перевищує 5…10 м. Літологічно – це мергель текучо-пластичної консистенції, інтенсивно запіскований. Розвинутий всюди, крім південно-східної частини ВПАБ та річкових долин.

Нижче „зони кольматації" на всій території Волино-Подільського артезіанського басейну для буріння свердловин, крім його південних окраїн, розвинений водоносний комплекс у відкладах туронсько-маастрихтського ярусів верхньої крейди (K₂t-m), представлений водозбагаченою крейдою писальною, мергелями і вапняками. Потужність його не перевищує 150-180 м. Основний напрямок потоку просліджується від вододілу Дністра та Прип’яті до долин цих річок і їх приток (рис. 3.11).

Водоносність мергельно-крейдяної товщі обумовлена тріщинуватістю та закарстованістю порід. Тріщини переходять в підзону максимального розвитку відкритої тріщинуватості й карсту на глибинах 25 – 75 м, яка прослідковується до глибини 80 – 100 м. У північно-західній частині Волино-Подільської плити, де потужність відкладів маастрихту досягає декількох сотень метрів, зона інтенсивної тріщинуватості охоплює лише верхню частину розрізу. В Галицькому районі потужність водовмісних порід становить 60-100 м. На схід і південний схід тріщинувата зона частково охоплює відклади турону. І, нарешті, на крайньому сході вона майже повністю поширюється на туронські відклади. Ще нижче знаходиться підзона затухаючої тріщинуватості, яка поширюється в північній частині до глибини 100 – 120 м, а в південній – до 70 – 75 м. Нижче відбувається поступове згасання тріщин.

Потужність морських відкладів крейди зростає в західному напрямку. Майже повна відсутність тріщинуватості в крейдяному масиві з глибини 180 до 700 м – в найбільш пониженій частині Львівської крейдової мульди, в інтервалі 150-500 м – у Галицько-Волинському районі, і 75-100 м – у Полісько-Подільському районі, є підставою для виділення туронського водотривкого горизонту (K₂t) (мергелі щільні) [58], який активно використовується для буріння свердловин.

Наявність потужної тріщинуватої зони в мергельно-крейдяній товщі туронсько-маастрихтського ярусів створила сприятливі умови для накопичення великих запасів підземних вод. Води на більшій частині території напірні. Величина напорів по всій площі не перевищує 40 м, у межах Львівської мульди в середньому складає 20 м і менше 10 м – у східній частині басейну. На цій останній частині статичні рівні встановлюються на глибинах до 60 м, на північному сході частіше 15 – 35 м, а на південно-східній окраїні (Хмельницька обл.) – 10 - 20 м. У центральній і західній частинах басейну положення п’єзометричних рівнів більш високе. У долинах річок і балок рівні встановлюються значно ближче до поверхні (1 - 2 м), а в заплавах свердловини фонтанують.

В Галицькому та Галицько-Волинському районах найбільш поширені дебіти від 0,6 до 28 дм³/с, при пониженнях від 2 до 40 м, а при самовиливі – 50 дм³/с. Коефіцієнт фільтрації змінюється від 0,09 до 8-20 м/добу, а в районі м. Пустомити – до 112 м/добу (найбільші значення в долинах річок Верещиця і Щирець).

Водозбагаченість турон-маастрихтського водоносного комплексу коливається в значних межах, що обумовлено різним ступенем тріщинуватості й закарстованості водовміщуючих порід. Біля східної окраїни басейну (Рівненська та Хмельницька області), яка співпадає з областю живлення, обводненість туронської крейди незначна. Питомі дебіти свердловин і витрати джерел коливаються від 0,1 до 6 дм³/с. На західних ділянках (Тернопільська обл.) питомі дебіти свердловин змінюються від тисячних часток до 3,6 дм³/с. Дебіти свердловин на вододілах різко зменшуються. Найбільш водозбагаченими й перспективними для буріння свердловин є ділянки інтенсивного розвитку річкової та яружно-балкової мережі. У долинах річок Золотої Липи та Серету витрати свердловин і джерел у середньому становлять 2 – 5 дм³/с, а іноді досягають 10 – 17 дм³/с.

На крайньому півдні басейну (Івано-Франківська обл.)  водозбагаченість горизонту низька. Питомі дебіти свердловин становлять 0,001 – 3,3 дм³/с, а на межі з Передкарпатським прогином знижуються до 0,02 – 0,11 дм³/с.

Найбільшою водозбагаченістю мергельно-крейдяна товща характеризується в центральній і західній частинах басейну (Волинська та Львівська області). На вододілах питомі дебіти свердловин 0,3 - 0,8 дм³/с, у долинах річок і глибоких балок – 2 - 8 дм³/с, і лише на ділянках тектонічних порушень вони зростають до 10 - 20 дм³/с. Потужні джерела з витратами до 50 дм³/с у верхів’ях р. Луги, а також зони підвищеної обводненості крейдяних порід на південь і захід від м. Львова, безперечно, також пов’язані з тектонічними порушеннями.

Якість вод мергельно-крейдяного горизонту добра. У північній частині басейну переважають води з мінералізацією 0,2-0,5 г/дм³, на південь мінералізація збільшується до 0,7 - 1,0 г/дм³. Менш чітко така сама закономірність прослідковується зі сходу на захід. Хімічний склад вод з глибиною закономірно змінюється. У Галицькому районі води верхньокрейдових відкладів, що залягають першими від поверхні, мають низьку мінералізацію (до 1 г/дм³), переважно гідрокарбонатний кальцієвий склад, а у Галицько-Волинському районі – хлоридний натрієвий, хлоридно-гідрокарбонатний і хлоридно-сульфатний натрієво-кальцієвий; загальну жорсткість 4-5,8 мг-екв/дм³, рН – 7,0-7,2. Зона гідрокарбонатних кальцієвих і кальцієво-магнієвих вод для буріння свердловин, яка обмежується на півдні басейну глибинами 10 – 15 м, на півночі занурюється до глибини 90 – 120 м. У Львівській мульді на глибинах більше 250 – 300 м розвинені гідрокарбонатні натрієві води, а в найглибших частинах розрізу з’являються гідрокарбонатно-хлоридні натрієві з мінералізацією до 3 г/дм³, місцями навіть 6 – 10 г/дм³.

Завдяки добрій якості води і високій водозбагаченості мергельно-крейдяний горизонт є основним джерелом централізованого водопостачання шляхом буріння свердловин майже на всій площі регіону. На водах верхньокрейдового водоносного горизонту у відкладах львівської світи (K₂lv) працюють  водозабори м. Львова: Зарудцівський, Мальчицький, Магерівський, Радехівський, Рава-Руський, Крехівський, Мокротинський, Зубрівський, Наварійський та інші. Також за рахунок верхньокрейдового водоносного горизонту (в східній частині ВПАБ – в т.ч. і за рахунок сеноманського горизонту) здійснюється централізоване водопостачання районних центрів та шахт і селищ Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну тощо.

Водоносний горизонт у відкладах сеноманського ярусу (K₂s) верхньої крейди розвинений практично на всій території Волино-Подільської западини (окрім Полісько-Подільського району) й використовується для питного водопостачання шляхом буріння артезіанських свердловин. Локальна водоносність у західній частині території зумовлена його глибинним заляганням і зменшенням потужності. У Полісько-Подільському районі він має повсюдне поширення і практичне використання. Води горизонту циркулюють у вапняках, пісковиках, пісках кварцово-глауконітового складу, мергелях. Потужність не перевищує 15,0 м.

Водоносність сеноманських відкладів встановлена на більшій частині Волино-Подільського артезіанського басейну для буріння свердловин. Найповніше вони вивчені у східній частині басейну.

У західній частині басейну, де потужність мергельно-крейдяної товщі перевищує 300 м, її нижня нетріщинувата зона є верхнім водотривом для сеноманського водоносного горизонту. У східній частині сеноманські води гідравлічно пов’язані з водами вищезалягаючих відкладів.

Глибина залягання покрівлі водоносного горизонту зі сходу на захід змінюється від 10 – 24 до 400 м; в глибоко врізаній долині р.Збруч змінюється від 0,5 до 30 м (за О.І. Малащенко). На більшій частині території вона становить 30 - 50 м і досягає максимальних значень (більше 300 м) у Галицько-Волинській западині.

Дебіти свердловин змінюються в межах 0,5 - 7,8 дм³/с при зниженнях на 0,2 - 30 м, витрати свердловин при самовиливах коливаються від тисячних часток до 2,5 - 5 дм³/с.

За хімічним складом води сеноманських відкладів гідрокарбонатні кальцієві та гідрокарбонатні кальцієво-магнієві. Мінералізація їх 0,2 – 0,9 г/дм³, рідко більше 1 г/дм³. Загальна жорсткість змінюється від 3,3 до 11,2 мг-екв/дм³. На межиріччі Прута й Серету зустрінуті мінералізовані води із сухим залишком 5 – 8 г/дм³ і підвищеним вмістом сірководню. Ці води використовуються у лікувальних цілях.

Для водопостачання води сеноманського водоносного горизонту на більшій частині площі не мають великого значення через його невелику потужність та глибоке залягання. Але в Тернопільській області, в долині р.Збруч, де горизонт залягає неглибоко, води використовуються для господарсько-питного водопостачання шляхом буріння свердловин (смт. Гусятин та ін.).

Водоносний горизонт у відкладах альбського ярусу нижньої крейди (K₁al) значно поширений у межах Галицького та Передкарпатського гідрогеологічних районів. Підстеляючи сеноманський горизонт, він часто утворює єдину товщу обводнених конгломератів із жовен фосфоритів і гальки кременів. У Галицько-Волинському і Полісько-Подільському районах цей водоносний комплекс представлений пісковиками мергелистими, халцедонолітами, пісками; у долині Дністра - дезінтегрованими пісковиками [58].

Версия для печати